реклама партнерів:
Головна » 2015 » Грудень » 16 » Об’єднані громади на Чернігівщині. Валентина Карпенко: «Якщо у нас вийде, за нами підуть інші!»
21:48
Об’єднані громади на Чернігівщині. Валентина Карпенко: «Якщо у нас вийде, за нами підуть інші!»
Об’єднані громади на Чернігівщині. Валентина Карпенко: «Якщо у нас вийде, за нами підуть інші!» Валентина Карпенко – дивовижна жінка! Розумна, шляхетна, мужня. Ось таке поєднання жіночності та сильного, харизматичного характеру. Не даремно її називають парафіївською Маргарет Тетчер! Вона завжди чітко знає, що робить і не збивається на манівці. Спілкується просто, відверто, тож говорити з такою людиною, справді, приємно. А ще Валентина Федорівна – сестра відомого громадського діяча, члена Національної спілки письменників України Віталія Шевченка. Нещодавно її земляки дружно обрали Валентину Карпенко Парафіївським селищним головою об’єднаної територіальної громади.

– Валентино Федорівно, щиро вітаємо вас із перемогою на виборах! Це вже вкотре люди висловлюють вам таку довіру?

– Нині мене обрали вчетверте. З 2002-го, тринадцять з половиною років працюю на посаді селищного голови. Але, звісно, тепер мені знадобиться увесь мій досвід, адже розпочалася реформа місцевого самоврядування.

– Парафіївська селищна рада однією з перших на Чернігівщині та в Україні, не чекаючи якоїсь вказівки «згори», рішуче виступила з ініціативою об’єднання громад. Як ви зважилися на такий дуже відповідальний крок?

– Я особисто переконана, що селищним і сільським радам повинні надати повноваження, зокрема фінансові. Громада має розпоряджатися тим, що знаходиться на її території. Це – і соціальна сфера (школи, дитячі садки, будинки культури), і земельні угіддя. Бо досі у місцевих рад не було фінансів для вирішення найактуальніших, найболючіших проблем жителів.

– Втім, багато хто нарікає на несприятливі обставини, а ви вирішили їх кардинально змінити – не на словах, а на ділі!

– Парафіївська селищна рада першою на Чернігівщині ще в квітні 2014 року ухвалила рішення про свою участь у пілотному проекті для об’єднання територіальних громад. Однак цілий рік не було відповідного закону, і не було зрозуміло, як відбуватиметься таке об’єднання. Чи це робитиметься за наказом Кабміну, чи все-таки – демократично, добровільно. Всеукраїнська асоціація сільських та селищних рад виступила за добровільне об’єднання. Особисто я завжди й скрізь наголошувала, що це має здійснюватися тільки добровільно. Жителі, які мешкають у цих громадах, повинні самі вирішувати, як їм об’єднуватися. Тому, коли вийшов закон про добровільне об’єднання територіальних громад, одразу ж, у квітні 2015 року, Парафіївська селищна рада ініціювала таке об’єднання. Ми звернулися до інших територіальних громад. Правда, не всі відгукнулися… Але погодилися жителі Іваницької, Петрушівської, Мартинівської та Южнянської сільських рад.

– Отже, Парафіївська селищна рада та чотири сільради… Скільки це населених пунктів?

– Вісімнадцять. Більше шести тисяч мешканців.

– Що ж, доволі потужна громада! Ви сподіваєтеся, що буде краще?

– Звісно, є реальні перспективи. А якщо сільські ради не об’єднаються, то перспектив розвитку немає. Втім, ми розуміємо, що це – дуже складний процес. Власне, й об’єднання проходило непросто…

– Треба було переконати людей!

– Ми відверто спілкувалися з усіма, проводили громадські слухання – не для «галочки», а щоб всебічно, ґрунтовно обговорити це питання. І от на сесіях сільрад, а також нашої селищної ради депутати активно підтримали цю ініціативу. Проте на рівні району та області були деякі проблеми… Взагалі, пропонувалося створити лише одну громаду на увесь Ічнянський район. Це – 76 населених пунктів… Можете собі уявити? Тому мені доводилося це право на добровільне об’єднання відстоювати на всіх рівнях: у районі, області; не раз побувала в Кабміні та у Верховній Раді… Врешті-решт п’ять об’єднаних територіальних громад, зокрема й Парафіївська, обрали своїх очільників згідно з реформою місцевого самоврядування.

– На виборах Парафіївського селищного голови об’єднаної громади ви впевнено перемогли опонентів.

– Люди мені повірили, адже знають не перший рік, бачать результати моєї праці. З чотирьох кандидатів я набрала близько 57-ми відсотків голосів виборців. Звісно, це – приємно. Тепер треба виправдати довіру жителів. Це – дуже відповідально!

– Відомо, що до вас уже приїздили експерти з Латвії, які мають досвід такого реформування в своїй країні.

– Вони надають нам важливу методичну допомогу. Це – співробітники Міністерства екології та природних ресурсів Латвії, котрі займаються саме ефективним вирішенням питань місцевого самоврядування. От, наприклад, заступник керівника їхнього департаменту нещодавно відвідав всі (!) об’єкти соціальної сфери в Парафіївці. Взагалі, вони щиро дивуються, що у нас – такі багаті ресурси, така родюча земля, а ми так бідно живемо, на відміну від тих же латишів…

– А особисто ви побували в Латвії на запрошення фахівців-експертів?

– Так, це була триденна поїздка, дуже насичена й цікава! Ми відвідали їхні територіальні громади, і я бачила, як там усе організовано. Звичайно, було чому повчитися! Такий досвід, безперечно, дуже знадобиться і нам. Ми бачили, які там ошатні школи, лікарні. Їздили навіть у сільську глибинку, на кордон із Литвою. Яка там чистота, яка культура! Чудові, доброзичливі люди і щиро хочуть нам допомогти.

– Отже, вибори відбулися. Що тепер?

– Звісно, бути першим – нелегко. Не все ще врегульовано законодавчо. Питань – дуже багато! Наприклад, ті ж довідки… Не можуть же люди з 18-ти населених пунктів їхати за довідками до Парафіївки! Ми ж об’єдналися для того, щоб жителям було легше, краще. У нас – розгалужена соціальна сфера: дві лікарні, три школи, п’ять дитячих садків і п’ять будинків культури. І як же можна щось закривати, коли, скажімо, в Южному – 97 дітей, у Парафіївці – 253?!

– Дитячі садки – переповнені…

– Черги! Ще одна проблема – я тринадцять з половиною років працюю селищним головою, але в мене немає транспорту – автомобіля. Скрізь ходжу пішки в Парафіївці, а в інші населені пункти зазвичай добираюся попутками, автобусами… Звісно, має бути транспорт. І мікроавтобус, який би підвозив людей до Парафіївки. І щоб спеціалісти приїздили, робили виїзні приймальні на місцях… Треба розмістити центр адмінпослуг – я бачила, як це в Латвії робиться: є не тільки сільські старости, а й секретарі. І у нас так буде.

– Але перепон – чимало?

– Звісно. Наприклад, треба придбати меблі. А Кабмін обмежує: стіл має бути не дорожчим, ніж 500 гривень. Що путнє можна купити за такі гроші?! Автомобіль для селищної ради має коштувати не більше 60 тисяч гривень. Що ж це за авто?.. До речі, в Кабміні деякі чиновники їздять на машинах за півмільйона – і це нормально… А яка, в принципі, різниця? Чим ми гірші? Тим, що живемо в селищі чи селі?! Розумієте, яка наразі ситуація? У нас на рахунку є кошти, а ми не можемо придбати нові якісні столи, стільці, купити комп’ютерну техніку…

– Наскільки я знаю, хороший стіл зараз коштує 1700 гривень. Ну, хай півтори тисячі, навіть 1300. Але ж не 500 гривень! Це що, є така постанова Кабміну, де вказано, стільки має коштувати стіл для селищної ради?

– Авжеж. І багато такого, що не допомагає, а стоїть на заваді… Тому потрібно внести чимало змін – до Конституції України, в закон про місцеве самоврядування… Навіть ми поки що не знаємо, які штатні одиниці будуть. Тобто приблизний штатний розпис ми бачили, але хотілося б конкретики... Я, наприклад, досі не знаю, які в нас будуть посадові оклади. А з першого числа треба ж буде зарплату нараховувати…

– Попри все, ви налаштовані рішуче!

– Звичайно. Постійно сиджу, думаю, де я розміщу цих спеціалістів. Є проблема з кадрами, тож людей треба навчати, як працювати в об’єднаній територіальній громаді… Я дуже добре усвідомлюю – багато людей тепер очікують, що ж у нас вийде. Якщо ситуація змінюватиметься на краще, тоді з’являться нові бажаючі об’єднатися з нашою громадою.

– А це, в принципі, можливо?

– Чому ж ні?! Звісно, у перспективі. Дехто зараз просто вичікує… Але, якщо ми схибимо, не зможемо навести лад, і людям навпаки стане гірше, тоді буде просто скомпрометовано гарну ідею. І хто ж тоді захоче об’єднуватися?! Треба казати правду, попереду – дуже складна робота, не варто очікувати манни небесної. Але ми не можемо втратити такий шанс!

– Цікаво, а хто ви за фахом?

– Вчитель математики. 34 роки пропрацювала в школі. Однак, перш ніж стати головою селищної ради, пройшла серйозну підготовку… Власне, я вчуся все своє життя! Зараз моя мета – розвиток об’єднаної територіальної громади. Розраховую на дієву підтримку керівників сільськогосподарських підприємств. Допомагає народний депутат України Валерій Миколайович Давиденко – велику підтримку нам надає! Сподіваємося й на наших друзів у Латвії. Вони так і кажуть: «Треба допомогти Валентині», – посміхається.

– І ще бодай кілька слів – про вашого брата. Відверто кажучи, досі не знав, що ви – сестра Віталія Шевченка.

– Він у нас – оптиміст, дуже працездатний. Така оригінальна й цікава людина! З самого дитинства такий – завжди у нього багато друзів, весь час – у пошуку. Пам’ятаю, як малим із задоволенням виготовляв, розмальовував «газети» і розвішував їх на городі. Завжди щось організовував… Тож я рада, що його мрії здійснилися. Бо це найголовніше, коли збуваються мрії! Ми з ним усього досягали самі. Не було «волохатої лапи», тож могли сподіватися лише на себе. Я дуже його люблю!

Спілкувався Сергій КВІТНИЦЬКИЙ, Українка



Категорія: СОЦІУМ | Переглядів: 1028 | Теги: ГРОМАДА, Чернігівщина, Валентина Карпенко | Рейтинг: 0.0/0

QR-код посилання на сторінку
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.



Всього коментарів: 0
avatar