реклама партнерів:
Трагедія в Рижиках (хроніки війни більшовиків з народом на Чернігівщині: рік 1933-й) - 16 Серпня 2015 - Чернігівський ФОРМАТ - Актуальні новини Чернігова - Новини Чернігова | Події в Чернігові: політика, економіка, аналітика, культура, екологія, туризм | Чернігівські відеоновини | Чернігівcька преса
Головна » 2015 » Серпень » 16 » Трагедія в Рижиках (хроніки війни більшовиків з народом на Чернігівщині: рік 1933-й)
07:39
Трагедія в Рижиках (хроніки війни більшовиків з народом на Чернігівщині: рік 1933-й)
Трагедія в Рижиках (хроніки війни більшовиків з народом на Чернігівщині: рік 1933-й) У невеличкому селі Рижики неподалік Чернігова (нині Хмільницької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області) голодний 1933-й забрав майже 30 життів (населення в 1937 році – 487 осіб). І саме тут мала місце одна з найбільш жахливих трагедій того часу.
Більшовицька (яку також називають радянською) влада та її прихильники з місцевого зброду завжди відзначалася звірячою жорстокістю, залишаючи по собі не лише гори трупів, але й сліди жорстоких, нелюдських тортур, до яких далеко навіть нацистським злочинцям.
Кінець травня 1933-го, розпал голоду, в Рижиках уже є перші жертви. У селі, розташованому на березі річки Білоус і оточеному лісами, люди харчуються чим доведеться. На колгоспному полі почастішали випадки нічних крадіжок «путем выкапывания посаженных корнеплодов, как картофеля и высадок буряка». 24 травня розлючені місцеві активісти-колгоспники – Пилипенко Микола Іванович (рахівник колгоспу), Рябий Олексій Кирилович (член правління), Селезень Іван Семенович, Селезень Григорій Семенович, Король Іван Пилипович, Рябий Пилип Кирилович та Селезень Петро – не довго думаючи організували облаву «с целью производства повальных обысков у всех лиц, подозреваемых в краже корнеплодов». При всій умовності тогочасного радянського правосуддя, не бачимо жодних спроб підключити міліцію чи інші владні органи – «активісти» роблять все на власний розсуд, почуваючись повновладними господарями життя, для яких закони не писані: як же, боронять святе – державну власність.

Згадана сімка більшовицьких активістів відразу намітила підозрюваних, також числом 7:
1) Удод Микола Омелянович, 24 роки, одноосібник-бідняк,
2) Іллюшко Федір Іванович, 23 роки, одноосібник-бідняк,
3) Помогайбог Микола Самійлович, 20 років, середняк-одноосібник,
4) Удод Павло Омелянович, 20 років, бідняк-одноосібник,
5) Малюта Федір Іванович, 20 років, бідняк-одноосібник,
6) Помогайбог Олексій Юрійович, 23 роки, бідняк-одноосібник,
7) Помогайбог Михайло Юрійович, бідняк-одноосібник.

Як бачимо, всі підозрювані уникали вступу до колгоспу, тож відповідно до класових теорій більшовиків (які нічим не поступалися расовим ідеям німецьких нацистів) і за людей не вважалися. Внаслідок обшуків декілька буряків і незначну кількість картоплі знайшли лише у Помогайбог Миколи. Однак активісти затримали всіх: п’ятьох посадили в одну клуню, а Михайло і Олексій Помогайбог зуміли втекти. Як засвідчено в міліцейському рапорті, «тут же, в клуне, активом был начат допрос обвиняемых, который сопровождался нанесением побоев кольями и железными прутьями по голове. В результате расправы все 5 человек подозреваемых были убиты».
Молоді хлопці, яким би ще жити й жити і яких штучно створений голод змусив шукати засоби елементарного виживання, були по-звірячому вбиті лише за декілька картоплин і буряків. Ще раз звернемо увагу, що лише в одного загиблого при обшуку знайшли продукти.
Але й це ще не все. Трупи залишили в клуні, яку зачинили і приставили охороняти сільського виконавця. Про нічні події в сільраду доповіли лише наступного ранку, 25 травня. А коли прибув голова сільради, то згадані активісти найперше вказали на двох зниклих братів Помогайбог. Схоже, випадок масового вбивства невинних людей не особливо зворушив керівника сільради. Того ж дня затримали Михайла і Олексія Помогайбог, їх помістили у колгоспну контору. Після чого голова сільради – увага! – «дал распоряжение о том, чтобы задержанных не убивали и охраняли до приезда в село представителей следственных органов». Затримувати самих вбивць, як і вважати їх дії злочинними, у наміри представника місцевої влади явно не входило. Тож не дивно, що подібна безкарність спричинила продовження кривавої вакханалії.
Важко сказати, чи знали брати Помогайбог про гірку долю інших ув’язнених. Напевне, про щось таки здогадувалися. І через дві години Михайло і Олексій, рятуючи своє життя, здійснили повторну втечу в ліс, який підходить під самісіньке село. Однак «принятыми мерами со стороны председателя сельсовета» обоє були затримані, доставлені в село, «где были взяты под стражу. Однако, несмотря на запрещение председателя сельсовета, оба обвиняемые в тот же день были убиты».
Ось така жахлива історія трапилася більш як 80 років тому у Рижиках. Семеро озвірілих активістів радянської влади і колгоспного ладу забили на смерть сімох молодих хлопців. Катів заарештували (хоча треба було б заарештувати і голову сільради, дві останні смерті також і на його совісті). Як склалася їх доля – важко сказати, але очевидно, що серйозного покарання навряд чи варто було б очікувати. Адже вбили не кого-небудь, а класового ворога. І вбили не просто так, а боронячи колгоспну продукцію.
Це при тому, що шість жертв із семи – бідняки. Але вони не поспішали вступати в колгосп, що одразу перетворювало їх на людей другого сорту. Радянська влада завжди сіяла ворожнечу між людьми. Між пролетаріатом і буржуазією. Між бідняками і куркулями. Між колгоспниками і одноосібниками.
Жахливо, що ця історія типова у хроніці більшовицьких злочинів проти народу. Чому типова? Чому винна комуністична держава? А згадайте постанову ЦВК (Центрального Виконавчого Комітету) і РНК (Ради Народних Комісарів) СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» від 7 серпня 1932 року, автором якої був особисто Йосип Сталін (сумновідома у народі як «закон про 5 колосків»). Відповідно цього злочинного закону була передбачена така кримінальна відповідальність за розкрадання колгоспного і кооперативного майна: «розстріл із конфіскацією всього майна і з заміною за пом’якшуючих обставин позбавленням свободи на термін не нижче 10 років з конфіскацією всього майна». Амністія, до речі, не передбачалася…
Так хто створював умови і підштовхував до трагедії в Рижиках?
Не дивно, що і сьогодні на Сході терористи та їх прихильники, виховані на радянській спадщині, вбачають у нас та наших захисниках «фашистів», «хунту», «укропів» – тобто, ворогів, яких слід безжально знищувати. Вони знущаються над полоненими і ладні залити кров’ю решту України, не маючи жодного жалю до простих українців.
Ще один цікавий момент рижиківської трагедії: у сільську книгу реєстрації актів громадського стану внесено відомості лише про шістьох загиблих, Помогайбог Михайло серед померлих у 1933 році не значиться. Більше того, вбивства розтягнуті на 4 дні. Так, згідно записів, Удод Павло вбитий 24 травня, Удод Микола – 25 травня, решта четверо – 27 травня.
Схоже, маніпуляції робилися з метою змінити обставини загибелі для пом’якшення долі затриманих вбивць. Нам пощастило знайти сліди лише одного з них: Король Іван, 1907 року народження, загинув рядовим на фронтах Другої світової війни. І, відповідно, потрапив на сторінки «Книги пам’яті», тож тепер герой, а його ім’я викарбуване на якомусь із обелісків.

Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті



Категорія: СОЦІУМ | Переглядів: 918 | Теги: Рижики, Чернігівщина, голодомор | Рейтинг: 0.0/0
Допомога проекту Чернігівський Формат - благодійний внесок

QR-код посилання на сторінку
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.



Всього коментарів: 0
avatar